Михайло Штекель, тренер школи для молодих починаючих журналістів і редакторів, що проходила 28-29 листопада 2009 року в Харкові

Публікуємо викладки Михайла Штекеля, тренера школи для молодих починаючих журналістів і редакторів, що проходила 28-29 листопада 2009 року в Харкові.

Журналістика - цікаво писати про важливі речі. Якщо Ви пишете нецікаво, це перетвориться в науковий труд. Якщо Ви пишете про неважливі речі - це, в найкращому разі, література, а скоріше просто графоманія...

Робота над статтею складається з таких етапів:
1. Визначення теми. Необхідно враховувати її суспільний резонанс, інтерес як масовому, так і "освіченому" читачеві. Крім того, Ви маєте пам'ятати про власні навички. Написати про те, про що в Вас немає ні найменшого поняття, Ви швидше за все не зможете. Навіть щоб взяти інтерв'ю, необхідні базові знання обговорюваного предмета. Відразу думайте - кого з експертів Ви можете опитати. Скажемо, тема технічних кандидатів на виборах дуже актуальна, але у Вас може не бути людей, готових грамотно коментувати подібне явище.
2. Продумайте план викладу матеріалу, а простіше говорячи - знайдіть проблему. Якщо у Вашій статті не буде проблематики, вона буде нагадувати шкільну стінгазету або непрофесійну молодіжну пресу. Читача найчастіше цікавить конфлікт. Якщо ви не бачите в темі Вашої статті можливості для конфлікту - шукайте далі.
3. Читайте, спілкуйтеся, записуйте. Визначивши тему, збирайте всю, яку тільки можливо, інформацію з неї. Не йдіть у Інтернет з головою. Швидше за все, там не буде якихось речей, пов'язаних безпосередньо з Вашою темою й вашим регіоном або містом. Якщо Ви працюєте в місцевій газеті - вкрай важливо прив'язати тему статті до міста. Це не "відмазка" для редактора, а необхідність. Якщо Ви не займаєтеся популізмом і не просторікуєте про російсько-українські відносини та блок НАТО для партійної газети, то не варто йти в глобальні масштаби. Буде набагато корисніше, якщо Ви зосередитеся на чомусь конкретному та відносно невеликому.
4. Зібравши багато інформації, Ви можете видати цикл статей. Наприклад:
- невелика стаття - вступна в тему, на півтори-дві сторінки;
- інтерв'ю з експертом;
- Ваша аналітика думок експерта;
- порівняння думок двох експертів;
- підсумовуючий матеріал.
Або ви можете видати один великий матеріал. У цьому випадкові все залежить від формату видання та Ваших побажань. Я, як редактор, взяв би скоріше кілька матеріалів - тоді видно, як людина працювала й як рухалася його думка.
5. Не бійтеся експериментувати! Якщо ви публікуєтеся в Інтернет-виданні, проілюструйте статтю відео-матеріалами або слайд-шоу. Використайте безліч гіперпосилань.
6. Будьте грамотні! Перевіряйте всі сумнівні слова.
7. Не пишіть занадто складно. Коли напишете статтю, спробуйте прочитати її вголос. Скрізь, де будете запинатися, переробіть текст. Ну або хоча б подумайте про можливості його переробити.
8. Розбивайте текст на абзаци - так Ви зробите його набагато більш сприйнятливим. Втім, зловживати цим також не можна. У читача може скластися думка про те, що Ваша думка не може утриматися на одній темі. Один абзац - одна тема, одна позиція.
9. Читайте літературу по темі.
10. Практикуйтеся, практикуйтеся та ще раз практикуйтеся! Пишіть хоча б по 1-2 сторінці в день. Чим більше Ви пишете, тим легше виробите свій стиль.

Найважливіша частина роботи - це те, що відбувається в Вас у голові між закінченням збору матеріалу й миттю, коли буде написане перше слово. Вам потрібно подумати та вирішити, про що буде стаття й як її зробити. Композиція - це не тільки складання слів, але й організація думок. Не має значення, яких Ви досягли успіхів у створенні яскравих фраз і мудрих зауважень: якщо Ви не маєте чіткого уявлення про те, що хочете сказати, це обов'язково вилізе назовні.

Не вважайте, що читачі наперед знають все та розбираються в усьому. Після того, як Ви - як репортер - покопалися в технічній або спеціальній галузях знання, легко забути, що читач обізнаний у ній не більше, ніж були інформовані Ви до початку роботи. Не забувайте про це. А якщо серія ваших публікацій триває кілька днів, тижнів, а те й місяців, не вважайте, що читач має фотографічну пам'ять і пам'ятає, про що Ви писали раніше, або що він сидів у бібліотеці й старанно вивчав Ваші попередні статті. Він не пам'ятає та заміток не робив. Навпроти, виходите з того, що якщо колишня інформація не стала загальним надбанням, то читачам необхідно нагадати короткий зміст попередніх статей.

Підходите до кожній статті як до індивідуального, нового проекту. Не потрапляйте в пастку роботи з формули: "А, це сюжет із серії «Він-сказав-вона-сказала»" - і миттю пишеться стаття по старому, ветхому зразку. Звичайно, сюжетних ходів не так багато, але це не означає, що треба робити статті, схожі одна на одну, підігнані під єдину формулу. Професор Джон Кері писав у передмові до фаберовського "Підручника репортера": "Величезні запаси стандартизованої мови та споганених слів чекають своєї години, готові пролитися з пера на папір". За його словами, репортер має бачити свій сюжет і переказувати його наче в перший раз. У зв'язку з цим особливо побоюйтеся статей, які складаються самі по собі. Якщо таке трапиться, зупиниться, подумайте та все-таки напишіть статтю самі.

Уникайте всіляких кліше. От, нарешті-те, порада, якій так само легко слідувати, як легко її надати. Кліше - це слова та фрази, що стали занадто звичними, від чого розпізнати їх не важко буде. Є гарне правило: якщо Ви підозрюєте, що якась фраза - кліше, виходить, вона точно кліше та має бути негайно викреслена. Інші кліше повсюдно використаються в мові, інші ж немов навмисно обмежуються газетними рамками, і про них - мова пізніше. Але до якої б групи не відносилися кліше, вони всі настільки старі та затаскані, що втратили силу. Кліше-порівняння становлять найбільшу небезпеку, оскільки автоматичне їхнє вживання свідчить про часте застосування не по справі. Наприклад, порівняння сцени катастрофи з "полем бою" неоригінальне та невірне - це може підтвердити будь-хто, хто бачив і сцени катастрофи, і поля боїв.

Журналістика має бути ворогом неточності. Статті мають відповідати на питання читачів, а не викликати в них нові. А питання, на які журналіст повинен намагатися відповісти, і відповісти точно, такі:
- Що? Що трапилося?
- Хто? Через кого це трапилося? Хто це зробив? Його вік, вигляд, посада, повноваження, і все те, що має відношення до справи.
- Де? Де це трапилося?
- Коли? Час і дата події?
- Як? Як це трапилося? Дайте пояснення тому, що трапилося.
- Чому? Чому це трапилося?

Репортажі про швидкий розвиток подій варто писати темпом, що відбиває реальність. Мова такої статті має бути енергійною, композиція - чіткою, дієслова - прямими, фрази - ємними, прикметників - якнайменше.

Вишукуйте в тексті все очевидне та дурне, й безжалісно викреслюйте. Навіть найдосвідченіші автори іноді ловлять себе на тому, що пишуть найочевидніші речі. Звичайно це - зв'язки між абзацами, над якими Ви довго билися, а потім, щоб з'єднати їх, написали справжнісіньку нісенітницю. Тільки нещодавно я викреслив з однієї статті фразу: "Звичайно, життя балерини складається не з одних лише оплесків...". А хто затверджував, що складається? Найцікавіше з цими зв'язками - викресливши, виявляєте, що цілком можна обійтися й без них.

Придумуйте заголовок наприкінці. Саме завдяки йому статтю або прочитають, або не прочитають. Деякі ради по заголовках:
- використайте слово "як" у заголовку;
- використайте слово "чому";
- пообіцяйте читачеві рішення його проблеми;
- використайте цитати й імена відомих особистостей, назви компаній;
- запропонуєте щось безкоштовно;
- задайте питання;
- використайте цифри в заголовках;
- використайте слово "я" та "ми";
- шокуйте та будьте цинічними;
- ділитеся досвідом і давайте поради.
У заголовку має бути відбита суть статті або її найцікавіший факт. Можливий варіант цитати з інтерв'ю.

Перший абзац, іменований звичайно журналістами "лідом" ("розгорнутий підзаголовок" - від того ж англійського кореня, що й "лідер") - найважливіший абзац у всій статті. Він може збудити в людях бажання дочитати до кінця, а може відіпхнути, і тоді вони пошукають щось цікавіше. Велика ймовірність того, що якщо перші фрази не заволодіють їхнім часом, вони зовсім не стануть читати далі.
Єдиний спосіб змусити читача продовжувати читання після ліду - написати його добре. А для цього варто завжди пам'ятати кілька загальних правил:
1. Мета ліду - заволодіти інтересом читача та задати тон статті, якій він передує.
2. Він має бути ясним і зрозумілим. Читаючи його, читач має задатися одним-єдиним питанням: чи хочу я прочитати цю статтю? Відповіддю майже напевно буде "ні", якщо перший абзац двозначний. Важливо також, щоб він не був перевантажений непотрібними відомостями, наприклад: зайві подробиці, точні звання - словом, всі що може почекати до другого абзацу, а те й довше.
3. Він має бути самодостатнім. За винятком певної категорії нарисів, зміст ліду не має залежати від того, що йде після нього. Так само, у ньому не повинні залишатися нероз'ясненими ніякі факти, особи, події, організації тощо - якщо тільки в цьому немає наднеобхідності.
4. Ніколи не починайте статтю із придаткового речення, наприклад: "Незважаючи на зростаюче число вбивств...". Це повільний підхід, він відводить від головної думки статті та збиває читача. Придаткові речення на початку фрази взагалі мають відволікаючу властивість, і тому їх варто рідше використовуватися й далі в тексті.
5. Ніколи не починайте статтю із чисел, написаних цифрами.
6. Ніколи не починайте статей із офіційних титулів або повних найменувань установ. Украй важливий перший десяток слів. Якщо у Вас немає на те виняткових причин або Ви не використовуєте іронію, довгі бюрократичні посади - поганий спосіб почати статтю. Якщо Ви починаєте зі слів "Управління Міністерства сільського господарства та водних ресурсів із контролю за чистотою навколишнього середовища оголосило вчора...", читачі кинуть читати, так і не довідавшись, що риба, виловлена в їхній ріці, отруєна й її не можна вживати. Почніть краще або з короткої форми назви, наприклад: "Державні експерти з екології...", а ще краще - повідомите, що трапилося, а назви згадайте пізніше.
7. Не розтягуйте перший абзац. У деяких газетах навіть існують правила щодо найбільшої довжини ліду. Якщо у Вашій газеті вони є, Вам не залишиться нічого іншого, як підкоритися.

Михайло Штекель
Переклад Громадського інформаційно-аналітичного Центру для молоді

Для довідки. Школа для молодих починаючих журналістів і редакторів, що проходила 28-29 листопада 2009 року в Харкові, була організована комунальною установою "Харківський міський центр дозвілля молоді" і харківським молодіжним журналом "А5" Всеукраїнської мережі молодіжних видань "А5" за участі тренінгового центру "АТК".