Одним із кроків запровадження різних механізмів академічної честі є їхнє закріплення на формальному рівні як норм чи стандартів в галузі вищої освіти взагалі чи в конкретному вищому навчальному закладові зокрема. Треба ж надати ґрунтовну відповідь недбайливому студентові на питання "Де написано, що я не можу списувати?.."

Уже як студент, звичайний громадянин, бере на себе певні зобов'язання перебування в цій ролі на 4-5 або більше років. Зокрема, основними чинними законами стосовно освіти ("Про освіту" та "Про вищу освіту") за студентством закріплено ряд обов'язків:
- додержання законодавства, моральних, етичних норм;
- систематичне та глибоке оволодіння знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю, підвищення загального культурного рівня, виконання графіку навчального процесу та вимог навчального плану;
- додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку навчального закладу;
- інші, що можуть встановлюватися законодавством, положеннями про навчальні заклади та їхніми статутами.

Але жодною іншою законодавчою нормою не врегульовано жодних санкцій або будь-яких чинників впливу за невиконання чи неналежне виконання прописаних студентських обов'язків. Звичайно, якщо молода людина вчинить адміністративне або, не дай Боже, кримінальне правопорушення в вузі, то вона буде нести всю повноту відповідальності (як і всі інші громадяни) згідно з відповідними кодексами. Разом із тим за те, що, навчаючись в навчальному закладові, студент буде нехтувати якимось моральними принципами чи внутрішніми порядками, які не виходять за рамки закону, покарань або будь-яких стягнень не передбачено. Це, в першому наближенні, обеззброює намагання запроваджувати норми академічної части "під чесне слово", бо студент за потурання останньої нічим матеріально не ризикує: ані штрафами, ані доганами, ані стипендією, ані відрахуванням.

І все ж таки правовий статус студента та певна автономія вузів дозволяють відшукати законні та достатні механізми формального закріплення академічної честі. Спробуємо окреслити деякі можливості та відповідні повноваження навчальних закладів таки зобов'язати студентів несписувати та нести відповідальність за запозичення чужих знань.

Індивідуальна угода. Як не крути, а студент повинен скласти договір на власне навчання в вузі - як "контрактник", так і "бюджетник". Це не є забаганкою вузів. Студент, який навчається за рахунок державного або місцевого бюджету, після зарахування має укласти з ректором вузу угоду про підготовку фахівців з вищою освітою - така вимога Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого Кабінетом Міністрів України 1996 року. Студенти ж, які навчаються за рахунок юридичних і фізичних осіб - укладають двосторонній (або трьохсторонній) договір, зразок якого затверджено Наказом Міністерства освіти і науки України від 11 березня 2002 року № 183 "Про затвердження Типового договору про навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації або про надання додаткових освітніх послуг навчальними закладами". В обох випадках обом (або більше) сторонам (тобто, студентові та ректорові) дозволено за спільною згодою вносити додаткові, не заборонені законодавством, зобов'язання. Так, правила внутрішнього розпорядку, інші вимоги навчального закладу, з якими ознайомлюється студент, можуть бути додані до угод (договорів), про що зазначається в їхньому текстові. Це надає підстав для включення норм академічної честі (кодексу честі, наприклад) до однієї з головних підстав для навчання в вузі - цивільно-правової угоди про навчання. Для студентів, які вже навчаються, такі нові "вимоги" можуть бути введені за допомогою укладання законом дозволеної додаткової угоди. Зокрема, такий додаток можна представити як урочисту присягу (публічне зобов'язання). Запровадити подібний спосіб утвердження норм академічної честі може тільки керівник навчального закладу, бо саме йому підписувати зі студентом угоду про навчання.

Статут і внутрішній розпорядок. Неостання роль у закріпленні розроблених норм академічної честі може бути покладена на статут вузу чи правила його внутрішнього розпорядку.

Віктор Саприка, випускник академії міського господарства 2003 року, старший викладач університету: "Коли я вчився, то Інтернет був мало розповсюджений, а банків рефератів і дисертаційних робіт не було. Тому писав по старинці - в бібліотеці та всі посилання на літературу оформлював. У підсумку закінчив аспірантуру та захистив дисертацію..."

Статут вищого навчального закладу виступає підставою його діяльності, зокрема, в ньому мають визначатися права й обов'язки власника та керівника, обсяг цивільної правоздатності вузу, його управління, концепція освітньої діяльності. Наприклад, у останній можна закріпити норми академічної честі. Разом із тим зміни статуту річ не проста - на рівні вузу її не вирішити. Розробляє статут власник вузу, подає проект (та зміни та доповнення) на схвалення Вчена рада, приймає (схвалює) загальні збори (конференція) трудового колективу, а вже затвердження статутів є прерогативою Міністерства освіти і науки, інших міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування, у підпорядкуванні яких перебувають навчальні заклади.

Щодо правил внутрішньої поведінки, то розпорядок подається ректором разом із профспілковими організаціями, затверджується вищим колегіальним органом громадського самоврядування вузу - загальними зборами трудового колективу та підписується знов таки ректором.

Спеціальний орган, уповноважена особа. Для реалізації принципів і механізмів академічної честі на практиці також важливим є "узаконення" її структури: рад і судів честі, наприклад. Так, ректор вузу для вирішення основних питань діяльності відповідно до статуту має право створювати робочі та дорадчі органи (ректорат, деканати тощо), а також визначати їхні повноваження, затверджувати положення про такі органи. Це надає можливість створення, зокрема, окремого органу з питань честі або наділення подібними повноваженнями вже існуючих органів.

Також ректор має право на підставі статуту делегувати частину своїх повноважень своїм заступникам та керівникам структурних підрозділів (деканам), а серед таких, зокрема:
- вирішення питань діяльності вищого навчального закладу;
- видання наказів і розпоряджень, обов'язкових для виконання всіма працівниками та структурними підрозділами вузу;
- надання доручень;
- дотримання законності та порядку;
- визначення функціональних обов'язків працівників;
- контроль виконання навчальних планів і програм;
- здійснення контролю за якістю роботи викладачів, організацією навчально-виховної та культурно-масової роботи.
Такі норми створюють передумови для запровадження окремої уповноваженої особи, яка б займалася академічною честю, або закріплення подібних функцій за вже існуючими керманичами (наприклад, заступниками деканів). Цікаво, що подібний спосіб може використовуватися й на рівні факультету, бо, згідно закону, декан також видає розпорядження, що стосуються діяльності факультету й є обов'язковими для виконання всіма його працівниками, вводить у дію рішення факультетських вчених рад.

Розгляд питань на Вчених радах. Ще одним способом використання вже існуючих інституцій заради впровадження та відстеження академічної честі є залучення потенціалу Вченої ради вузу, до компетенції якої, зокрема, належать:
- подання пропозицій ректору щодо призначення та звільнення з посади проректорів;
- ухвалення рішень з питань організації навчально-виховного процесу;
- оцінка науково-педагогічної діяльності структурних підрозділів;
- розгляд інших питань діяльності навчального закладу відповідно до статуту.
Таке коло відання Вченої ради дозволяє як заслуховувати питання академічної честі на її засіданнях, так і приймати офіційні рішення. Ініціатива розгляду питань на Вченій раді, природно, може бути від будь-якого члена її, тобто й від ректора, й від викладача, й від студента. Подібна ситуація й зі вченими радами факультетів, які можуть вирішувати питання організації навчально-виховного процесу "на місцях".

Поліна Коновалова, випускниця ХГУ "НУА" 2007 року, керівник інвестиційного проекту: "Списувала? Так, але це не вплинуло на якість моєї освіти, бо все залежить від людини - як вона відноситься до свого навчання у вузі"

Вплив громадського самоврядування та громадських організацій. Не можна не відзначити про роль структур самоврядування та діючих у вузі організацій громадянського суспільства в питаннях честі серед студентів. Наприклад, вищий колегіальний органом громадського самоврядування вузу (загальні збори трудового колективу) може:
- за поданням Вченої ради вузу приймати статут навчального закладу, а також вносити зміни до нього;
- затверджувати правила внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу;
- розглядати й інші питання діяльності вищого навчального закладу.
Але ініціатива та таких зборах має належати працівникам навчального закладу, бо формально, згідно з досі чинними нормами законодавства, студенти (як особи, які навчаються, а не працюють, в вищому навчальному закладі) не мають підстав бути представленими (мати голос) ані на загальних зборах, ані на подібних зібраннях на рівні підрозділів (факультетів).

Найперспективнішим у плані запровадження академічної честі через громадське самоврядування (яке, доречи, згідно закону може бути й батьківським, зокрема) бачиться, звісно, студентське самоврядування. Але наразі воно закріплено законом на дорадчому (необов'язковому) рівні, тому в цьому напрямкові залишається чекати нормативного закріплення повноважень на рівні Закону "Про вищу освіту", відносно чого в Верховній Раді мають відповідні законопроекти.

Зокрема, цікавими могли б бути практики:
- публічної угоди про академічну честь між трудовим колективом (в особі ректора) і студентами (в особі керівника або керівників студентського самоврядування);
- товариських ("рівних") органів з питань академічної честі (студентські суди та ради честі).

Ще одним ефективним фактором запровадження доброчесті серед студентів може стати вплив громадських організацій, які вже існують у вузах і мають значний ресурсних потенціал, добрі практики або досвід комунікацій з молоддю. Так, наприклад, усі, хто вступає, в певну організацію (профспілку, братство, студентських союз тощо) зобов'язуються виконувати кодекс честі, а в разі порушення такого обов'язку втрачають певні привілеї членства (матеріальна допомога, заохочення, сприяння в позанавчальних питаннях) або саме членство.

Тож, наостанок слід зазначити про існуючі види можливого законного впливу на студентів як фактор попередження від порушення норм академічної честі в вузі.

По-перше, під час аудиторних занять, згідно нині чинного Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, виключно викладач має право та може здійснювати контроль над студентом за певною дисципліною, оцінювати його знання, уміння та загальний внесок:
- виконання лабораторної роботи оцінюється викладачем; підсумкова оцінка виставляється в журналі обліку виконання лабораторних робіт; усі підсумкові оцінки, отримані студентом за виконання лабораторних робіт, враховуються при виставленні семестрової підсумкової оцінки з навчальної дисципліни;
- практичне заняття включає проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок студентів, постановку загальної проблеми викладачем і обговорення її за участю студентів, розв'язування завдань з їх обговоренням, розв'язування контрольних завдань, їх перевірку, оцінювання; оцінки, отримані студентом за окремі практичні заняття,
враховуються при виставленні підсумкової оцінки з навчальної дисципліни; - на кожному семінарському занятті викладач оцінює підготовлені студентами реферати, їхні виступи, активність у дискусії, уміння формулювати та відстоювати свою позицію тощо; підсумкові оцінки за кожне семінарське заняття вносяться у відповідний журнал; отримані студентом оцінки за окремі семінарські заняття враховуються при виставленні підсумкової оцінки з навчальної дисципліни.
Так само стосовно й самостійної роботи студентів - її результати оцінює викладач: - захист курсового проекту (роботи) проводиться перед комісією в складі двох-трьох викладачів кафедри за участю керівника курсового проекту; результати захисту курсового проекту оцінюються за чотирибальною шкалою ("відмінно", "добре", "задовільно", "незадовільно");
- дипломних проектів (робіт) проводиться на відкритому засіданні державної комісії; результати захисту дипломного проекту визначаються оцінками "відмінно", "добре", "задовільно" і "незадовільно".

На етапах підсумкового контролю (семестрових сесій, державної атестації) також студентові треба мати відповідний допуск - не мати, так би мовити, "хвостів". Так студент вважається допущеним до семестрового контролю з конкретної навчальної дисципліни, якщо він виконав всі види робіт, передбачені навчальним планом на семестр з цієї дисципліни.

Сергій Борисенко, випускник юридичної академії 1998 року, заступник голови ХОО профспілки працівників освіти і науки України: "Під час навчання я не списував, викладачі цього не дозволяли та жорстко контролювали"

Тож, у рамках однієї конкретної дисципліни викладач має змогу самотужки відслідковувати виконання студентом вимог академічної честі, виставляючи відповідні оцінки. Але, слідуючи практикою кодексів честі, наприклад, США, в нього немає підстав зробити наступні кроки:
- недопуск до занять;
- ініціювання відрахування.
Чинні порядки організації навчального процесу дозволяють виносити на іспиті чи під час заліку студентові певну оцінку. Якщо ж під час сесії студент одержить одну або дві незадовільні оцінки, то йому дозволяється ліквідувати "заборгованість" до початку наступного семестру, причому таке повторне складання екзаменів допускається не більше двох разів з кожної дисципліни (один раз викладачу, другий - комісії, яка створюється деканом факультету). А вже якщо горе-студент одержить більше двох незадовільних оцінок на сесії, то його відраховування з вищого навчального закладу, нормативно, обов'язкове.

Важливо, що чинне Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах не передбачає створення та діяльності певних реєстрів студентських робіт, систем перевірки їх на можливість запозичення з відкритих і доступних джерел, інших (попередніх років) робіт. Так, наприклад, курсові проекти зберігаються на кафедрі протягом одного року, а потім списуються. Залишається лишень відзначити власні намагання вузів запроваджувати подібні системи (як приклад - НАУ ім. М.Є. Жуковського "ХАІ").

Такі унормовані підходи до організації навчального наразі не дозволяють установити жорсткі або сурові методи відстеження порушників академічної честі. Всі подібні дії можуть здійснюватися, наприклад, деканатом, що може зреагувати на скарги викладачів і наявність багатьох незадовільних оцінок у журналі. В цьому випадкові на факультеті можуть зробити тільки один формальний крок - підготувати документи на відрахування. Всі інші методи впливу залишаються на рівні людяності співробітників і декана: особиста розмова, телефонування батькам, оприлюднення списків горе-студентів тощо.

Останнім Рубіконом для студента в цьому випадкові, а для академічної честі в Україна на сьогодні другим (і також останнім) фактором впливу є відрахування. Воно є виключною компетенцією ректора вузу - тільки він має право "виганяти" студентів (ст. 32 Закону "Про вищу освіту"). І важливо, що підставами для цього можуть бути тільки три причини:
- за власним бажанням;
- за невиконання навчального плану (академічну неуспішність);
- за порушення умов контракту.
В нашому випадкові порушник академічної честі підпадає під другу причину. Але, наприклад, Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, серед іншого, називає за причину відрахування порушення навчальної дисципліни та правил внутрішнього розпорядку вищого закладу освіти. Ця причина не може бути застосована для відрахування студента, бо вона не закріплена в кожному законі. Але, як уже зазначалося раніше, якщо "порушення навчальної дисципліни та правил внутрішнього розпорядку" (зокрема, наприклад, кодексу честі) внести в договір на освіту як підставу для розірвання або обов'язок студента, то останній отримує додаткову причину бути "вигнаним" - за порушення умов контракту.

Зважаючи на те, що Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах затверджується Міністерством освіти і науки України, то глибоких системних змін у відношенні до академічної честі, механізмів її відстоювання по якійсь одній схемі по всій країні наразі чекати не доводиться. Залишається тільки запропонувати українській системі вищої освіти, її провідним представникам із числа організацій громадянського суспільства впроваджувати вище представлені способи "локального" нормативного закріплення кодексів честі й інших етичних стандартів у вищій школі.

Артем Коновалов

Для довідки. Програма "Доброчесть і верховенство права в вищих навчальних закладах Центральної та Східної України" реалізується в Харківській і Кіровоградській областях Центром розвитку громад, Громадським інформаційно-аналітичним Центром для молоді, Харківською обласною молодіжною громадською організацією "Зебра" та Студентським парламентом НТУ "ХПІ" за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні з метою посилення інституціональної спроможності етичних стандартів учасників навчально-виховного процесу, спрямованих на розвиток честі, відкритості, демократії та протидії негативним явищам, пріоритет закону та права в вищій школі. Ще в 17 областях і АР Крим учасниками Всеукраїнської мережі громадських організацій із впровадження Кодексу честі проводяться програми сприяння розробки та реалізації етичних стандартів у вузах країни.